Преса

  Дайджест

  Приймальня голови молодіжної ради

Забезпечення конфіденційності інформації у медичному закладі

Останніми роками доволі часто під час прийняття на роботу нових пра­цівників роботодавець висуває умову про оформлення відповідних докумен­тів щодо взяття працівником зобов'язань з нерозголошення певної конфі­денційної інформації. Таке зобов'язання найчастіше закріплюється окремою угодою про конфіденційність чи зазначенням у письмовому трудовому до­говорі. У будь-якому разі під час оформлення таких зобов'язань працівник попередньо має бути ознайомлений із переліком подібної інформації. Адже якщо йому не відомо про те, які відомості є конфіденційними, то, відповідно, він не несе відповідальності за їх розголошення.

Як відомо, у сфері медицини в першу чергу конфіденційною є інформа­ція щодо пацієнтів. Перелік відомостей, що не підлягають розголошенню ви­значено статтею 286 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) та статтею 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII...Серед них: факт звернення за медичною до­помогою, медичне обстеження, Огляд та його результати, стан здоров'я паці­єнта, діагноз, відомості, одержані під час медичного обстеження (інтимна та сімейна сторони життя). Розголошення такої інформації персоналом медич­них закладів може привести до застосування юридичної відповідальності до самого роботодавця.

Адміністрації медичного закладу, особливо приватної форми власності, також важливо зберегти конфіденційність не лише щодо особи пацієнтів ме­дичних закладів, а ще й стосовно господарської діяльності підприємства. Тим більше що в адвокатській та судовій практиці є частими випадки, коли спів­робітники медичних закладів передавали конкурентам бази даних пацієнтів, інформацію про їхні розрахунки за надані послуги, фінансові плани розвитку підприємства тощо. Поширення такої інформації серед конкурентів, звісно, може завдати підприємству значних економічних збитків. Тому в деяких ме­дичних закладах приватної форми власності додатково вимагають від своїх співробітників підписання окремих документів (угод, зобов'язань) про збере­ження комерційної таємниці.

Відомості про господарську діяльність є комерційною таємницею або конфіденційною інформацією лише в тому випадку, коли було документально підтверджено відповідним чином волевиявлення на це їх власника (підпри­ємства). Крім того, відповідно до чинного законодавства України не кожна ін­формація належить до конфіденційної і розглядається як комерційна таємни­ця медичної організації.

Згідно зі статтею 505 ЦКУ комерційною таємницею є інформація, яка є се­кретною в тому розумінні, що вона цілком чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має ко­мерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам захо­дів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Фактично аналогічні положення закріплені й у Господарському кодек­сі України (далі — ГКУ). Стаття 162 ГКУ визначає, що суб'єкт господарювання, який є власником технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а власник інформації використовував належні заходи щодо охорони її конфіденційності. Термін правової охорони комерційної та­ємниці обмежується у часі.

Відповідно до статті 420 ЦКУ комерційна таємниця є об'єктом інтелекту­альної власності. Тобто майнові права інтелектуальної власності на комерцій­ну таємницю належать особі, яка правомірно визнала її комерційною таємни­цею, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 506 ЦКУ майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:

  • право на використання комерційної таємниці;
  • виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;
  • виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;
  • інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Отже склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок її захисту визначаються самостійно власником або керівником підприємства з дотриманням чинного законодавства.

Медичний заклад має право розпоряджатися такою інформацією на влас­ний розсуд і здійснювати щодо неї будь-які законні дії, що не порушують при цьому права третіх осіб. Крім того, медичний заклад як власник відомостей, що є комерційною таємницею, має право призначати особу (осіб), яка буде во­лодіти, користуватися та розпоряджатися такою інформацією, визначати пра­вила опрацювання та доступу, а також встановлювати інші умови щодо неї.

Однак слід зазначити, що не будь-якій інформації підприємство може на­дати статус комерційної таємниці, обмеживши у такий спосіб доступ до неї третіх осіб і, насамперед, контролюючих органів. Про це йдеться у частині 2 статті 505 ЦКУ, де визначено перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю. Нею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерцій­ного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до за­кону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Такі винятки визна­чено постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» від 9 серпня 1993 р. №611.