Забезпечення конфіденційності інформації у медичному закладі
Останніми роками доволі часто під час прийняття на роботу нових працівників роботодавець висуває умову про оформлення відповідних документів щодо взяття працівником зобов'язань з нерозголошення певної конфіденційної інформації. Таке зобов'язання найчастіше закріплюється окремою угодою про конфіденційність чи зазначенням у письмовому трудовому договорі. У будь-якому разі під час оформлення таких зобов'язань працівник попередньо має бути ознайомлений із переліком подібної інформації. Адже якщо йому не відомо про те, які відомості є конфіденційними, то, відповідно, він не несе відповідальності за їх розголошення.
Як відомо, у сфері медицини в першу чергу конфіденційною є інформація щодо пацієнтів. Перелік відомостей, що не підлягають розголошенню визначено статтею 286 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) та статтею 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII...Серед них: факт звернення за медичною допомогою, медичне обстеження, Огляд та його результати, стан здоров'я пацієнта, діагноз, відомості, одержані під час медичного обстеження (інтимна та сімейна сторони життя). Розголошення такої інформації персоналом медичних закладів може привести до застосування юридичної відповідальності до самого роботодавця.
Адміністрації медичного закладу, особливо приватної форми власності, також важливо зберегти конфіденційність не лише щодо особи пацієнтів медичних закладів, а ще й стосовно господарської діяльності підприємства. Тим більше що в адвокатській та судовій практиці є частими випадки, коли співробітники медичних закладів передавали конкурентам бази даних пацієнтів, інформацію про їхні розрахунки за надані послуги, фінансові плани розвитку підприємства тощо. Поширення такої інформації серед конкурентів, звісно, може завдати підприємству значних економічних збитків. Тому в деяких медичних закладах приватної форми власності додатково вимагають від своїх співробітників підписання окремих документів (угод, зобов'язань) про збереження комерційної таємниці.
Відомості про господарську діяльність є комерційною таємницею або конфіденційною інформацією лише в тому випадку, коли було документально підтверджено відповідним чином волевиявлення на це їх власника (підприємства). Крім того, відповідно до чинного законодавства України не кожна інформація належить до конфіденційної і розглядається як комерційна таємниця медичної організації.
Згідно зі статтею 505 ЦКУ комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона цілком чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
Фактично аналогічні положення закріплені й у Господарському кодексі України (далі — ГКУ). Стаття 162 ГКУ визначає, що суб'єкт господарювання, який є власником технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а власник інформації використовував належні заходи щодо охорони її конфіденційності. Термін правової охорони комерційної таємниці обмежується у часі.
Відповідно до статті 420 ЦКУ комерційна таємниця є об'єктом інтелектуальної власності. Тобто майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визнала її комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі статтею 506 ЦКУ майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:
- право на використання комерційної таємниці;
- виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;
- виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;
- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Отже склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок її захисту визначаються самостійно власником або керівником підприємства з дотриманням чинного законодавства.
Медичний заклад має право розпоряджатися такою інформацією на власний розсуд і здійснювати щодо неї будь-які законні дії, що не порушують при цьому права третіх осіб. Крім того, медичний заклад як власник відомостей, що є комерційною таємницею, має право призначати особу (осіб), яка буде володіти, користуватися та розпоряджатися такою інформацією, визначати правила опрацювання та доступу, а також встановлювати інші умови щодо неї.
Однак слід зазначити, що не будь-якій інформації підприємство може надати статус комерційної таємниці, обмеживши у такий спосіб доступ до неї третіх осіб і, насамперед, контролюючих органів. Про це йдеться у частині 2 статті 505 ЦКУ, де визначено перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю. Нею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Такі винятки визначено постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» від 9 серпня 1993 р. №611.
Преса
Дайджест
Приймальня голови молодіжної ради
